Петро Сухецький
Сухецький Петро Володимирович
Зі спогадів мами Олександри…
Народився 12 серпня 1993 року у с Застінка. 5 вересня того року його хрестили у храмі Святої Параскеви Сербської с. Застінка.
Хрестив отець Тарас Рогач. Хресними батьками були Павук Анатолій, Фурдак Наталія, Ханенко Ірина і Фещин Ігор.
Зростав синочок на радість батькам. Коли йому був рік і 9 місяців у нього народилася сестричка Іринка, і в цей же час батько залишив сім’ю. А виховання дітей лягло на плечі мами Олександри, бабусі Люби і дідуся Романа та їх родини.
Зростав Петрусь допитливим хлопчиком, цікавився усім, був спостережливим, чуйним, готовим прийти будь-коли на допомогу.
У перший клас пішов у Товстолузьку ЗОШ І-ІІІ ст.., де першою вчителькою була Бриляк Ольга Петрівна, котра навчала його всьому у шкільному житті, побуті, розуміння різних життєвих ситуацій…
Петро був дитиною Божою…
Перше урочисте Причастя Петро прийняв у храмі Св. Параскеви. Катехитом була Надія Богданівна Козій, яка готувала Петра та його друзів.
Йшов час. Петро ріс, мужнів і його цікавість до всього лише збільшувалася. Одного разу хотів подивитися як працює січкарня, незчувся, як пошкодив вказівний палець. Після тривалого лікування, фалангу пальця таки довелося ампутувати.
Петро навчався у середніх класах, мав багато друзів та однокласників. Класним керівником була Миколенко Дарія Романівна.
Вдома Петро був господарським. Все, що просили – виконував, особливо, настанови діда Романа. Слухав усіх, був ввічливим. Завжди відчував підтримку від хресного Анатолія та дядька Михайла.
Зайнявся вирощуванням кролів. Переймав досвід від отця-декана Василя Брегіна. Навіть їздив до нього додому за порадами. Отець Василь дав багато знань та інформації. А радість та гордість була, коли в руках тримав кролів-велетнів вагою до 6 кг.
Активністю відзначився і в школі, особливо, організацією відпочинку з однокласниками.
Закінчив школу у 2011 році. Навчання продовжив у Тернопільському ПТУ №2, отримав освіту автослюсаря. Проходив практику в агрофірмі «Агрон» у Товстолузі, де й залишився працювати. Паралельно навчався на тракториста. Згодом працював на фірмі із виготовлення вікон, де зустрів багато друзів з училища.
Через обставини змушений був залишити роботу, бо почалася війна. Почав працювати слюсарем на «Птахофабриці Тернопільській», працював у різних бригадах будівельником, а потім вантажником.
Радів одруженню сестри Ірини та народженню племінниці Маргарити у 2018 році.
Доля закинула Петра у Польщу. Думав хлопець: «Чому б не спробувати?». Працював у порту Гданська. З початком коронавірусу повернувся додому та повернувся на Птахофбрику.
Життя тривало. Петро зустрів кохання. Марія Федик зі Зборов. Пара гарно проводила час. Петро мріяв про одруження.
Велике сімейне застілля було на 90-річчя діда Романа, 9 січня 2024 року, де зібралася уся родина, були представники з громади, багато сусідів.
А через місяць, 9 лютого, Петро отримав повістку. Одразу відправили у Рівне на полігон. Приїхав додому, зібрав речі, попрощався, і розпочав шлях військового.
Була присяга, навчання у Іспанії. Нарешті побачив океан.
Потім було навчання в Україні. А тоді – передова.
У кінці квітня 2024 року відправився на фронт. Необхідне спорядження Петру допоміг придбати директор «Птахофабрика Тернопільська» Петро Сачик.
У червні вперше Петро приїхав додому.. лише на три дні. Закупив усе необхідне, зустрівся з друзями, рідними, пішов до церкви, прийняв Сповідь та Причастя.
І знову повернувся на фронт, де мав змогу побачити однокласника Потребка Михайла.
Петро двічі отримав поранення. Вкінці серпня 2024 року приїхав у відпустку. А 1 вересня у перший клас привів свою племінницю Маргариту. У школі зустрів своїх вчителів, однокласників, з якими багато розмовляв. Подарував першокласникам брелочки і прапор України.
Збирали Петра на фронт усі, хто мав можливість. З Києва Михайло Павук передав усе для військового, сім’я Фещин завжди була поруч у підтримці. Особливу підтримку відчував від Юрія Вавріва з Тернополя, доброго друга.
Новою поштою передали багато допомоги для військових. Особливо хресної мами з с. Біла, які відправили автомобіль від волонтерів. Захисні сітки та багато амуніції передавали волонтери з Тернополя.
Востаннє Петро відвідав родичів, знайомих. Хлопець молився на могилі воїна Богдана Жука. Попрощався з рідними і поїхав на фронт у Покровськ.
Останній бій Петро прийняв у тому ж Покровську. Перед тим ще подзвонив додому, щоб сказати, що переказав гроші на подарунки до Миколая для Маргаритки.
Написав смс мамі: « Я на позиції», а в ніч на 26 листопада був обстріл , де Петра поранили. Медики евакуювали його, але в госпіталі Петро помер.
Вічна пам’ять Герою!
