Історична довідка

Великі Гаї в минулому

Перша документальна згадка про Великі Гаї датується 1785 р. У XVIII ст. Тернопільські міщани, переважно українського походження, мали землі на схід від р. Серет, які доходили до меж сіл В. Березовиця, Кип'ячка, Товстолуг, Красівка, Дичків, Смиківці, Байківці, Шляхтинці. Вони обробляли під посів здебільшого землі, наближені до околиць міста. Інші, віддалені землі використовували під угіддя (сіножаті, ліси, пасіки, сади).

Ці землі, розташовані півколом до Тернополя, були пересічені чисельними гаями дубів. Найбільшими були гаї на сході - Великі Гаї, що тягнулися на відстані 5 км.

З розширенням членів родин Тернополя та відсутністю місця для проживання в межах міста на ці віддалені міські землі Великих Гаїв як і інші землі - Малих, Чумакових, Гречинських, Шляхтинецьких Гаїв - переселялися молоді сім'ї з тернопільських родин, де вони закладали своє житло та господарство. Інше джерело поселенців у Гаях - біженці-кріпаки із навколишніх сіл.

У Великих Гаях проживали нащадки відомих тернопільських міщан з родів Чубатих, Сеньковських, Онуферків, Кордубів, Давидовичів, Майків, Решетухів, Гладких, Сеників, Чумаків (звідси і назви окремих частин села - Долина Гладких, Сеньковський Кут, Кордубівка тощо). Вони вважали себе тернопільськими міщанами і на них поширювалися всі ті ж права, як і на міщан, що жили в межах міста.

Жителі Великих Гаїв вирощували хліб, городину, садовину, худобу, тримали пасіку. Вони важко, але таки давали собі раду, забезпечуючи місто харчовими продуктами. Нелегко їм доводилось із забезпеченням водою. Через глибокі залягання водних артерій в центральній частині села криниць налічувалось дуже мало. Тому для вимочування конопель, прання білизни, напоювання худоби використовувались джерельні водойми - „прачки", що розташовувались обабіч південної та північної частин села.

Духовні, освітні та культурні запити задовольняли наші гаївчани протягом кінця XVIII ст. - поч. XX ст. у місті. Вбираючи дух і культуру міста, живучи серед розкішного оточення дубових гаїв і лип, пахучих трав і кущів, без окрику панських гайдуків (Тернопіль здобув викупну свободу в 1843 р.) та маючи тісні економічні і родинні стосунки з міськими жителями - все це вибудувало, виплекало в гаївчанина особливі риси: господаря-вільнодумця, спраглого до знань, люблячого своє довкілля, доброго християнина і толерантного сусіда.

За архівними даними в 1938 році у Великих Гаях проживало 280 українських родин, 60 родин поляків і 10 єврейських родин. Останні переважно займались гуртовою закупівлею зерна та худоби.

Водночас тернополяни - від старого до малого, зокрема інтелігенція, учнівська молодь тягнулися до Великих Гаїв і залишали тут свій добрий слід. Так директор Народної школи м. Тернополя (нині в цьому приміщенні знаходиться обласна станція юних техніків по вул. Січових Стрільців) Теодор Сеник мав у В. Гаях власний сад і навчав гаївчан садівництву і пасічництву. Завдяки першому бургомістру-українцю Володимиру Лучаківському на початку XX ст. було закладено гарний обширний парк, що належав місту і де влітку влаштовували фестини „Рідна школа", „Просвіта", „Молода громада", „Сокіл", „Захоронка" та інші. Вздовж головної вулиці Великих Гаїв Тернопільський магістрат встановив криниці -„качалки", свердловини яких є достатньо потужними і нині.

Громада Великих Гаїв, що сформувалась понад 220 років тому, мала безперервний ланцюг напруженої боротьби з наступом австрійських, польських і російських окупантів. Немало гаївчан поклали свої голови у Першій світовій війні, в боротьбі за українську державу в 20-х роках минулого століття, зазнали знущань в польському концтаборі Береза Картузька. З політичних мотивів в середині 30-х років польська влада від'єднала Великі Гаї від м. Тернополя і прилучила громаду гаївчан до Великої Березовиці. З приходом більшовицької влади в 1939 році вже було виселено перші родини з Великих Гаїв -Заблоцьких та Решетухів. В таких умовах міцнів дух гаївчан.

Вже у 1901 р. у В. Гаях був утворений осередок „Просвіти". Відкрито однокласну школу в хаті Сеників, читальню в будинках В. Кашуби, а потім П. Пасічника, наймали стодоли для репетицій та концертів. В 1910 році громадою В. Гаїв, що налічувала всього біля 1 тис. чоловік, було збудовано церкву. Пізніше звели цегляну чотирикласну школу, в якій вчителювали в 20-х роках українець Корнелій Посацький та полька Ядвіга Хвальбінська. В 30-х роках громада села на чолі з осередком „Просвіти" збудувала читальню. Крім цього осередок „Просвіта" мав театральний гурток, аматори якого ставили понад 20 вистав в рік, хор чисельністю до 40 чоловік. Керівниками хору були В. Давидович, М. Штойко. Такожпрацював духовий оркестр.

Напередодні Другої світової війни у селі було збудовано монастир СС. Студиток за кошти родини Кучерів, з якої три доньки стали монахинями.

Із Великих Гаїв вийшло багато священників (о. Я. Сеньківський, о. В. Чубатий, о. Рокіцький, о. М. Решетуха, о. В. Сеньківський, о. М. Кашуба, о. В. Королюк), вчителів (Ю. Онуферко, В. Мацьків, О. Кучинська-Боднар, В. Давидович, М. Решетуха, Я. Королюк), на рівень світової слави піднявся виходець із Великих Гаїв письменник, політичний та громадський діяч М. Сосновський.

Підготував Ярослав Решетуха