Великогаївська громада
Тернопільський район, Тернопільська область

Історія села Дичків

Для кожного із нас Батьківщина починається з порога рідної хати, із свого рідного села, де пройшло дитинство, починалася юність. За останні роки все більше в людей проявляється інтерес до історії своєї країни, народу, свого рідного краю. Це цілком природно бо саме наш час - це час відродження моральних, національних, історичних цінностей.

   Історія села Дичкова сягає в глибину віків. Перші людські поселення на території даного краю виникли задовго до початку Нашої ери. У фондах Тернопільського краєзнавчого музею зберігаються матеріали з поселень трипільської культури ІУ-ІІІ тис. років до н.е. Сліди таких поселень знайдено на берегах річки Гнізної.

   У XVI ст. в Теребовлянському повіті налічувалися королівські володіння у 6-ти містечках і бо-ти селах. На південний схід від Тернополя магнати Потоцькі володіли 6-ма посесорськими маєтками, містечком Бірки і п’ятьма селами. Вірогідно, що територія, де тепер розміщено село Дичків також відносилася до цих земельних володінь.

   Після заснування Тернополя, яке відбулося 1540 року, життя краю помітно активізувалося.

   За архівними даними село Дичків було засноване на початку XVII століття.

   Про походження назви села є дві версії', які майже в однаковій мірі мають реальні підстави. Село було засноване в той час, коли всі прилеглі землі належали до королівської власності, якою розпоряджалися магнати-посесори, які в окремих селах призначали управителів. Можливо від прізвища назви одного з таких й пішла назва села. Інша версія стосується краєвидних обставин місця розташування села. Тут були дикі зарості кущів та диких плодових дерев - дичок, що дало основу назви села Дичків.

   Одна з перших історичних згадок про село Дичків відноситься до 1676 року. Саме в одній з королівських грамот відзначено про приналежність с. Дичкова до королівського маєтку Бірки на підставі довічного привілею.

   З 1810 року по 1815 рік територія Дичкова, як і інші частини Тернопільського краю, входила до складу Росії. З 1815 року село належало до Тернопільського округу, а пізніше - повіту.

   Господарський і суспільний розвиток Дичкова пожвавився щойно в другій половині ХІХст. В 1848 році в селі було закладено школу. Спочатку це була однокласна школа. 1895 року відкрито ще один клас.

   Протягом 1869-1871 років не віддалік Дичкова споруджено залізничну вітку Підволочиськ-Тернопіль-Львів, що сполучала внутрішні райони Австро-Угорщини з залізничною мережею Росії.

   В 1893 році на території села побудовано греко-католицьку церкву. До цього на місці її спорудження стояла каплиця, закладена на початку XIX ст... Першим священиком був о. Платон Карпінський. Він був людиною з літературними зацікавленнями, великий книголюб і славився в околиці своєю бібліотекою.

   В Дичкові була заснована одна з перших читалень “Просвіти” в Тернопільській області. У фондах Тернопільського обласного державного архіву зберігається документ про створення та реєстрацію читальні “Просвіти” у Дичкові. Ця читальня, згідно названого документу, була створена в Дичкові 22 квітня 1896 року.

   Перший будинок читальні був розміщений на тому місці, що і сучасний, по тій же стороні дороги, що сучасна церква. В ньому розміщувалася читальня, громадська канцелярія, однокласова школа. Пізніше на кошти сільської громади з 1908 по 1911рр. було зведено новий будинок читальні. Урочисте його відкриття відбулося 1911 року на Івана Купала.

   Поступово село змінювало свій вигляд. Особливо на початку ХХ ст. через село йшов “битий шлях” - “мурована” з Тернополя, через В. Бірки, Дичків і далі - до сіл Кросівка, Товстолуг, Баворів.

   Дзвіниця з чотирма дзвонами. Найбільший і найголовніший по імені „Петро”.
   Мурована церква посередині села була справжньою окрасою десятків років. Дальше стояла дзвіниця з чотирма дзвонами. Найбільший і найголовніший з них називали “Петром” - по імені селянина Петра Демидася, що купив його на власний кошт, а також поставив по боках дзвіниці дві фігури. Дзвін був такий голосний, що його прекрасну мелодію було чути далеко по навколишніх селах. Перед церквою була велика площа, яка ставала особливо людною у день храмового празнику - Преображення Господнього, ід серпня.

   Церква с. Дичків. З одного боку від церкви, зовсім недалеко, стояв будинок початкової школи, в ньому ж розміщувалася громадська канцелярія, яка слугувала одночасно й приміщенням для читальні “Просвіти”.

   З протилежного боку церкви стояла друга, більша школа для третього і четвертих класів й поглибленого дальшого навчання. При цій школі було помешкання учителя з родиною.

   Перед першою світовою війною у селі працював великий турбіно-вальцьовий млин, який частково приводився в рух водою, а частково парою. Це був триповерховий кам’яний будинок із стінами однометрової товщини.

   Млин відігравав особливу роль в господарському житті села першої половини XX ст. Збудовано ж його приблизно в середині XIX ст. Мололи в ньому пшеницю на найкращу та найбільшу муку. Неподалік села були каменоломні. Управителями цих кам’яних кар’єрів були жиди. Великий камінь, добутий в них - “квадри”, вантажили на великі міцні ковані вози і доставляли до станції Великі Бірки, звідки їх везли залізницею в різні міста на будови.

   В 20 роки XX ст., після встановлення польської влади, особливу роль в протистоянні іноземному поневоленню відігравала читальня “Просвіти”, інші громадські та культурні організації, створені при читальні.

   У квітні 1926 року в Дичкові засновано товариство “Рідна школа”, зареєстроване 12 квітня 1926 року у Львові.

   В 1934-1935роках при читальні ”Просвіти” був створений гурток “Тверезість”. В нього вступали всі бажаючі. Члени гуртка вели й пропагували здоровий та тверезий спосіб життя.

   Читальня “Просвіта” у Дичкові єднала українців в боротьбі проти іноземного поневолення. Навколо неї гуртувалося національне і громадське життя села. Робота читальні “Просвіта” та гуртків, створених при ній, була припинена у вересні 1939 року, внаслідок приходу радянсько-комуністичного режиму.

   Роки другої світової війни, коли Україна була втягнута в криваву бойню двох світових монстрів - нацистської Німеччини та більшовицького Радянського Союзу, стали ще одною трагічною сторінкою історії Дичкова, як і всього нашого народу.

   Весною 1943 року на околиці дичкова відбулися масові розстріли єврейського населення. В цю страшну неділю були вбиті всі чоловіки євреї, навіть маленькі діти.

   Влітку 1943 року через Дичків проходили окремі підрозділи партизанського загону Ковпака. Біля станції Великі Бірки, за Дичковом, радянські партизани підірвали залізничний міст.

   20-22 березня 1944 року в Дичків вступили частини 15 стрілецького корпусу Радянської Армії. Знову розпочалися репресії. Боротьба УПА на Тернопільщині продовжувалася, тепер вона була спрямована проти сталінсько-комуністичного режиму. Окремі підрозділи УПА діяли в навколишніх селах аж до 1953~1954 років.

   1 січня 1948 року в Дичкові насильно організовано колгосп, під назвою ім. Шевченка. Спершу до колгоспу вступило 24 господарства. Першим головою колгоспу був Семен Павлусь.

    За розпорядженням сталінських спецслужб з села вислали в Сибір багатьох людей, цілі сімї.

    Будівництво електростанції розпочато восени 1950 року, основні роботи виконано наступної весни 1951 року. Завершено будівництво ГЕС восени 1952 року. У вересні 1952 року електростанція дала перший струм.

    1989 року на Великодні свята відновлено богослужіння в сільській церкві, яку в радянські часи, 1983 року закрили, плануючи перетворити на музей-галерею, глумлячись в такий спосіб над святинею. Силами сільської громади церква реконструйована. Першим священиком відновленої церкви виконував душ пастирські обов’язки о. Павлишин Василь.

    Кінець 1980-х, початок 1990-х років для Дичкова був таким же переломним моментом історії, як і для всієї України. Мешканці села приймали активну участь у відродженні національних традицій, в обстоюванні права на державну незалежність України.

   В1990 році відновлена символічна стрілецька могила, яка була насипана селянами в пам'ять про полеглих українських січових стрільців 1942 року. 1993 року в центрі села, на тому місці, де колись височів хрест в пам'ять про скасування кріпаччини, було споруджено новий пам’ятний знак борцям за волю і незалежність України. Урочисте його відкриття відбулося в день святкування другої річниці незалежності України, 24 серпня 1993 року.

   Нове просторе приміщення школи на 198 учнів здано в 1994 року.

   Зростає, змінює свій облік село. Невпинно плине час. На зміну одним поколінням приходять інші. Сьогодні, в час відродження, сільська громада Дичкова, як і десятиліття й століття тому, старається внести свій вклад у загальнонародну справу утвердження української державності, її подальший розвиток.