Жила Михайло

«Небо забирає найкращих!»

260 діб—без кількох днів—9 місяців: саме стільки Михайло героїчно захищав нашу країну, боронячи кордони та охороняючи сни кожного із нас. Недоспані ночі, холодні та голодні дні, криваві бої, постійні смерті побратимів, їхня відвага та бажання жити – це все те, що усі 8 місяців таїлося у серці Міші.  І попри крик душі він знаходив у собі сили ще й підтримувати родину та друзів, які знаходилися далеко від нього, намагаючись постійно тримати «молитовний фронт» аби таким чином допомогти йому вибратися із пекельного вогню та щоденних випробувань долі. Допомагаючи своїм друзям утекти від ненависної ракети кривавого загарбника, ділячись своїм житлом, він жертвував своїм життям. А до того було спокійне мирне життя, наповнене різними злетами та падіннями.

Життєпис Михайла Жили

Народився Михайло Жила  15 листопада 1973 року у селі Баворів Тернопільського району, де і провів свої юнацькі роки. Навчався у місцевій школі, після закінчення якої навчався у ДОСААФ по спеціальності «Електромеханік». 23.12.1991 р. був призваний до армії. Після прийняття присяги 12.01.1991 довгих 2 роки служив у Київській області, звільнившись в лютому 1993 року. Після армії почав професійно займатися ремонтами, працюючи у Києві більше 20 років.

«Повернуся і почну відбудовувати Київ» – це був його план, на жаль, не здійсненний. Родичі та друзі згадують його чудовим майстром, спокійним та надійним товаришем, а найголовніше – люблячим сином, який готовий був завжди прийти на допомогу. Будучи наймолодшим у сім’ї, він неодноразово показував приклад того, хто готовий за будь-яку ціну боротися за мир та справедливість. Не раз Михайло телефонував з передової додому запевняючи, що повернеться, і все буде добре. На жаль, жорстока війна вирішила все по-іншому.

Боротьба за незалежність та волю України. Історія 3-х незламних контрнаступів

Доля неодноразово випробовувала Михайла на мужність, наче тим самим готувала його до важливої місії у житті – до захисту своєї Батьківщини. До лав Збройних сил Михайло вступив добровільно у березні 2022 року і вже згодом вирушив на виконання завдання захисту Батьківщини на східному напрямку. Увесь час був у найгарячіших точках Донецької області. Будучи стрільцем-санітаром військової частини A4056, він відстоював не лише свою землю, а й допомагав своїм побратимам при найважчих пораненнях.

 Слова не можуть передати на аркуші паперу ті відчуття родини, які вони відчували, слухаючи розповіді сина / брата / дядька про його повернення із гарячих точок. Двічі повертався із передових позицій, дві витримував неймовірні тортури, ідучи пліч-о-пліч із своїми побратимами, ділячи останню півлітрову пляшку води на 12-х людей. І кожен раз перехоплювало подих, слухаючи його історії, адже перебуваючи у захисті не відчувається те, що відчував Михайло та кожен, хто знаходився там: напружені м’язи та тремтячі руки, шкарпетки, які присохли до його ран на ногах, тижнями не мите тіло, яке уже корчилося від болю та так хотіло віддихнути і відчути спокій. Кожного разу стомлений та захриплий при телефонній розмові голос підбадьорював та просив не падати духом. І коли родина просила його хоча б на трішки прийти у відпустку аби нарешті побачити Михайла, обійняти та за чашкою гарячого чаю поговорити про все несказане, у телефонній слухавці чути було лиш: «Я мушу бути тут. Я не можу залишити хлопців самих. Коли усі підуть, то хто ж тут буде воювати.» Він дивився смерті у вічі, проте ніколи не припиняв боротися за життя.

Родина згадує його перший контрнаступ, до якого загін Михайла готувався заздалегідь, але який було досить важко здійснити. На озброєнні українських військових була машина Maxx Pro. За 7 днів навчання бійці роти повинні були опанувати послідовність дій операції для наступу та захоплення бойових позицій ворога. Позиції, включені до плану масштабної операції, були густо заповнені російськими окупантами. І прорвати їх здавалося нездійсненним планом, однак вони це робили. Безперебійна робота дронів, ворожої авіації, постійні штурми піхоти і бронетехніки, щільне мінування території різного виду мін, такими як протитанкові, протипіхотні, міни-пелюстки та постійний приціл снайперів не створювали для Михайла та його побратимів перешкод. Попри артилерійські снаряди, вони гідно просувалися вперед, прикриваючи та несучи на плечах ще й своїх поранених солдатів. «Нас обстрілювали з градів, не було і пів хвилини перериву між обстрілами» - згадує родина слова Михайла. На одній із позицій, яка була передостанньою у їхній першій операції, Михайло в останню хвилину вирішив дислокуватися в інше місце, що його врятувало від неминучої смерті на той час. Покинутий холодильник, за яким він довгий час перебував і з-за якого було добре обстрілювати загарбника, знищило вщент, на його місці залишився один порох. Це і було ще одне підтвердження того, якою дорогою ціною Михайло  виборював нашу незалежність.

3-й доленосний контрнаступ. Героїчна загибель солдата

Будучи ще живим, він неодноразово приходив уві сні родині, у яких повертався додому. І в передостанній розмові з ним, поділившись радісним сном з Михайлом, він сказав: Скоро побачимося, адже вже й сни цього дуже хочуть». Його слова здійснилися, однак не в такий спосіб, як цього хотіла родина солдата. 9 листопада 2022 року рано вранці його 68-а єгерська бригада 2-го єгерського взводу 4-ї єгерської роти отримала наказ: «Вирушаємо!». Це і був його останній бій за терени нашої землі в районі населеного пункту Павлівка (Вугледарський напрямок) Донецької області. Як і завжди 3 дні тривав кожен їхній наступ, 3 дні запеклої боротьби і нестерпної тривоги за його життя зі сторони родини. 11 листопада він мав повернутися та подзвонити родині, сказавши, що він живий. Однак доля розпорядилася по-іншому, забравши його назавжди, вона віднесла Михайла до почесних лав наших небесних охоронців.  Михайло загинув 10 листопада 2022 року. А 15-го йому мало б виповнитися 49 років. Саме в цей день телефон не замовкав: рідні та друзі намагалися додзвонитися імениннику, щоб привітати, та на тій стороні чутно було лише сумні гудки. «А де Мишко, - так лагідно називали його товариші по роботі, - як можна з ним зв’язатися? З ним все в порядку?» - такі смс долинали до родини після загибелі Михайла. І як сильно розривалася душа і виринали кожен раз сльози при отриманні таких повідомлень, на які б хотілося відповісти, що він живий і все в порядку, проте, на жаль, все було не так.

Свідчення очевидців того дня

За свідченнями очевидців, в цей день, 10 листопада 2022 року, було дуже «спекотно» на фронтових позиціях. Вони розуміли, що тим хлопцям, які перебувають зараз там, в чиєму складі був і Михайло, навряд чи вдасться вирватися із пащі противника, адже при постійних артобстрілах важко і практично неможливо прориватися зі щільно замінованої території. Так і сталося, згідно медичної експертизи, смерть настала від мінно-вибухової травми, не сумісної із життям.   – А я так молилася, щоб ти прийшов до мене своїми ногами, - болісно голосила мати, коли кортеж з тілом сина прибув на подвір’я рідного дому.

 Навіки телефонна розмова з ним із часу війни перетворилася на молитовну розмову, яка з’єднує Михайла із його родиною. Останній бій назавжди поєднав його із його донечкою, зустрічі з якої Міша чекав довгих 24 роки. «Софійка» - ім’я, яке глибоко засіло у його серці, проте відгукувалося постійним болем, адже народившись 28 лютого 1997 року їй судилося прожити лише цих недовгих 1.5 року. 

Прощання з Героєм України

Попрощатися із Героєм прийшли сотні жителів Великогаївської громади. Священнослужителі молилися за упокій душі воїна, який ціною власного життя захищав Україну. Над кладовищем звучав гімн України та трикратний військовий салют. Так востаннє нашому земляку віддали військові почесті 24 листопада 2022 року, в день, коли 11 років тому Михайло та його родина проводили в останню дорогу його батька Матвія. Поховано Героя у рідному Баворові неподалік могили батьків.

Однак цей трепіт душі та невиліковна рана навіки закарбувалася у серці родини, а особливо у душі мами, яка не змогла пережити непоправну втрату та уже через 7 місяців зустрілася із сином у царстві Божому.

Сьогодні Михайлова родина ревно вірить, що за усі його заслуги Бог винагородив його щедро і продовжує і надалі щиро молитися, щоби у такий спосіб подякувати Михайлу за можливість мирно жити на землі та  забезпечити йому, разом із його батьками та донечкою, постійне проживання у небі. Він, як і усі інші Небесні солдати тепер прикриває нас із небесного тилу і дарує нам свою любов та підтримку.