Качуровський Ярослав
Качуровський Ярослав Михайлович
(04.08.1994 р.н. – 06.09.2022 р.)
житель с. Прошова
позивний «МІСТЕР»
старший механік-водій механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти військової частини А4574
загинув, захищаючи Україну, поблизу
населеного пункту Балаклія Харківської області.
Вічна пам’ять Герою! Навіки у наших серцях!
Народився у с. Прошова. Навчався у місцевій школі, пізніше здобув фах кухаря. Повномасштабне російське вторгнення змусило Ярослава покинути роботу і піти до лав ЗСУ. Захищати свою родину та Батьківщину. Також на захист держави став його рідний брат Ігор.
Ярослав ніколи не нарікав. Був щирою і позитивною людиною. Веселий задирака, із посмішкою—таким згадують однокласники. До останнього не вірили у загибель сина батьки, адже ще напередодні мати розмовляла з Ярославом.
- В мене все добре. Зустрінемося на рочку моєї Катрусі, - згадує останню розмову мама Марія, - моліться за Ігоря (рідного брата), бо він вже 2-ий раз ранений. Тоді моє материнське серце не відчувало біди. А вона була близько. Більше ми з ним не розмовляли, - згадує п. Марія.
Війна безжально забирає найкращих. Дорога додому Ярослава Качуровського, як і інших захисників, була всіяна зірваним цвітом і сльозами людей. Без батька залишилася крихітна донечка—дев’ятимісячна Катруся. Саме вона зараз є вогником до життя для своєї матері та всієї родини.
- Досі не віриться, що Ярослава більше немає. Ще донедавна пам’ятаю, як він старанно разом із братом допомагали батькам. Таких хлопців ще треба пошукати: виховані, культурні, скромні, - згадують сусіди.
Могила Героя там, де народився і виріс—у рідній Прошові. Щирі співчуття дружині Тетяні, донечці Катрусі, батькам та усій родині.
З війни чекала вістки мати, кожний день.
І телефон із рук не випускала.
Почути б хоть три слова, що живі лишень.
Бо ж двох синів на фронт випроводжала.
Обидва красені, мов соколи ясні.
Хоробрі й мужні- дух козацький грає.
Одному двадцять вісім навесні...
Молодшому вже двадцять сім минає.
Їм тільки б, будувати плани на життя,
І донечок малих на руки брати...
Та вість недобру принесла війна:
Нестало у бою одного брата.
І серце мами кров'ю облилось .
Коліна підкосилися додолу.
І віри нейняла- наплутав хтось...
Почуть таке, не побажала би нікому.
І зняла мати білу вишиванку,
Натомість чорну хустку одягла.
На телефон подивиться щоранку,
Де ще написано: "Синок мій Ярослав."
Осколком біль утрати в серці став.
Життя немов спинилося від втоми.
Так, син її Героєм в бою впав.
Та лиш не вернеться до неї вже ніколи…
Автор вірша: Анна Людкевич
