Актуальне інтерв'ю: Юрій Березовський
Юрій Березовський — уродженець с. Товстолуг Великогаївської громади, знаний у нашому краї меценат, фермер, президент ФК “Агрон”, виконавчий директор ПП “Агрон”, голова “Спілки пасічників Тернопільщини”, а ще — людина з великим серцем та доброю душею. Від початку повномасштабного вторгнення росії активно допомагає Збройним силам, місцевим волонтерам, усім тим, хто звертається за допомогою. Більше десяти одиниць техніки вже передано сім’єю Березовських на передову. Юрій Романович не афішує публічно всю допомогу, яку надає. Чоловік каже, що добрі справи робляться тихо, без реклами.
- Пане Юрію, де Вас застала ця страшна війна? Що перше промайнуло в думці?
Мене, як більшість наших українців, війна застала вдома. Тому, що робота біля землі потребує постійно бути на місці, потребує постійного догляду – підготовка, весняно-польові роботи, збір урожаю.
Коли зранку почув від дружини про те, що почалася війна, це для мене, так як і для всіх, було великим стресом. Я перші години на робочому місці думав, що маю сказати своїм працівникам, як зібратися з думками, що може бути дальше.
Звісно, думок було дуже багато, були переживання. Об 11 годині дня тоді ж, 24 лютого, я зібрав всіх своїх колег і бачив, як кожен переживає за свою сім’ю. Але всі ми розуміли в той момент, що наша робота, то є другий фронт, хліб потрібний людям так, як патрони на лінії фронту. Мої працівники розуміли в той момент, що від нас також багато залежить.
За деякий час кожен з нас «прийшов до себе», бо до всього звикається, і мені приємно є те, що жоден наш працівник не покинув межі держави, не було питань з виходом на роботу. Більше того, в перший день війни були дзвінки про допомогу Збройним Силам. Дійсно, потрібна була конкретна допомога. Я викликав своїх водіїв (в мене їх шестеро, які працюють на великих габаритних машинах), потрібно було вислати в рейс одну машину, я вагався, хто, як? Хотів вислухати їх думки, можливо, будуть добровольці. І коли я їх запитав: «Хлопці, ситуація складна, небезпечна, але потрібно зробити дану роботу. Хто може поїхати?». І мені приємно, що всі шестеро зголосилися, жоден з них не відчув в той момент страху.
Я досі згадую початок війни і розумію, що в той час потрібно було на власному прикладі заспокоїти свої працівників. Пам’ятаєте, у перші дні всі масово почали скупляти продукти, був хаос. Я гарантував співробітникам продовольчу безпеку, не лише для їх сімей, родин, а й для всього населення.
Дійсно, той час був уразливим душевно для кожного з нас. Наша професія – мирна, тому тримати себе в руках було найголовнішим завданням. Так, в мене є діти, внуки – так, були думки убезпечити їх в безпечне місце, тому, що внуки маленькі. Були думки, щоб вони їхали закордон, але ми прийняли одноголосне рішення і діти залишилися тут. Ми своїм прикладом показали, що не час покидати країну. Час нам допомагати тут.
- Війна на певний момент зупинила роботу не одного підприємства. Ваше ж працює, бо зупинитися такий процес не може. Чи є труднощі у роботі зараз? З чим стикнулися?
Західний регіон нашої країни немає прямих бойових дій. Так, ми маємо часті тривоги, подекуди і бомбардування. Але, знаєте, я маю друзів-аграріїв по цілій Україні і ми як спілкувалися, так і спілкуємося до сьогодні. На жаль, є такі аграрії, які втратили ціле господарство, де були прямі ракетні удари, розбомблено їхні будівлі, склади, техніку. Проте вони не падають духом, знають, що держава їх не кине, нас підтримує цілий світ. Всі ми віримо, що скорим часом ми повернемо собі всі території і разом допоможемо відновити те, що зазнало руйнації.
Але вже є такі господарства, які були в підконтрольній зоні, а зараз повернулися в Україну, і хоч ще не повністю провели розмінування - почали проводити польові роботи. Такі наші люди: працьовиті, незламні!
Труднощі були і є сьогодні. Наше підприємство розвивалося, розбудовувалося, були плани, проекти. Зараз все зупинилося. На сьогодні в пріоритеті – це вчасна виплата заробітної плати працівникам, це сплата податків, бо від податків залежить виплата заробітної плати іншим людям. Зараз в пріоритеті робити все, щоб допомогти країні в складний час. Ніхто не знає, коли буде кінець війни. Ми повинні бути готові підставити плече допомоги в будь-який момент нашій державі, нашим військовим. Забезпечити їх тим, чого вони потребують.
Труднощі, які зараз виникають в аграріїв – це є експорт зерна. Заблоковані порти. На даний час шукають нові логістичні порти, що відправляти зерно, адже не тільки ми тут переживаємо – весь світ переживає. Для нікого не є секретом, що Україна забезпечувала хлібом багато європейських країн і зараз вже є країни на межі голоду.
Я переконаний, зло буде покаране… найближчим часом.
- Ви, як і кожен зараз українець, переживаєте за свою державу та підтримуєте Збройні сили України. Розкажіть, що вже вдалося відправити на передову хлопцям.
Знаєте, я не хочу робити перерахунок того, що зроблено, оскільки особисто не записую цього. Я працюю в такому режимі, щоб кожного дня надати комусь необхідну допомогу: чи то місцевим волонтерам, чи в обласний штаб, який було створено в перші дні війни. Дотримуюся такого правила, що допомагати треба тихо, без піару – не той час. Не треба «бавитися» на сьогоднішній день політики, просто треба всім разом об’єднатися і допомогти.
Зараз багато людей в очікуванні і дотримуються такої думки: «А я ще встигну допомогти, а може вже не треба». Я думаю, прийде такий час, коли треба буде відповісти перед своєю совістю та перед Богом. Ми можемо неправду сказати владі, своїм сусідам, працівникам. Але рано чи пізно за ту брехню та байдужість прийдеться відповісти. Як в біблійній історії згадується, що один маленький динар вартує більшої пожертви, ніж мільйони. Таким прикладом є новини світу про допомогу Україні: Естонія віддала одну третину свого військового бюджету (найбільше відсоткове співвідношення), а друга країна за масштабом не дала жодної копійки. Вірю, що в нашій державі буде порядок тоді, коли мародери та брехуни будуть відповідати перед справедливим законом.
- Знаємо, що зараз відволікти себе постійного моніторингу новин – неможливо. Кожну вільну хвилину читаємо ЗМІ. Як Ви відволікаєтесь від новин?
Знаєте, коли починається своєрідна депресія - їду в поля. Дивлюся стан пророслої пшениці, це своєрідний відпочинок для мене. Відволікаюся й тоді, коли їду додому до внуків. Вони не дають мені сумувати. Найменший внук Макар з мене знімає окуляри, щоб я не читав новин. Отака розрада.
- Ваша футбольна команда «Агрон» теж активно допомагає армії. Це не може не тішити. Розкажіть про цю допомогу, що вже зроблено?
Я дуже гордий за них. Я завжди старався, щоб команда була “один за всіх і всі за одного” і зараз приємно, що їхні результати на футбольних полях такі ж, як в їхньому житті. Вони, згуртувавшись, один одному допомагають, щоб принести користь тут, на місці. Я був приємно здивований, коли почув, що хлопці готові пожертвувати дорогими для них речами. Наприклад, більшість з них мали своєрідну колекцію футболок, бо є багато хлопців, які до цього грали в професійних лігах. Вони зробили аукціони, продали свої футболки, щоб зібрати кошти. Я запізно взнав про це, бо, безумовно, викупив би ці футболки і назад їм віддарував.
Під час збору коштів на автомобіль для ЗСУ, коштів все ж бракувало, я навіть не говорив і доклав до цього автомобіля, щоб допомогти їм. Хлопці також грають благодійні матчі-підтримки нашим військовим.
- На Вашому підприємстві працюють дві людини, які вимушено переїхали у нашу громаду через агресію рф. Як вони потрапили до Вас? У чому полягає їхня робота?
У нас була потреба двох працівників їдальні. Ми дали клич і зголосилося двоє жінок. Першою прийшла пані Алла з Херсонщини, тоді ще пані Людмила з Миколаївської області. Розуміємо, можливо, буває не завжди є так, як вони хотіли, але я завжди старався зробити так, щоб вони хоч трішки забули про ті страшні події, які на їхній батьківщині.
- Юрію Романовичу, що зробите першим, коли закінчиться війна?
Я по житті такий, що люблю працювати і віддаю належне всім своїм партнерам, працівникам, завдяки яким ми працюємо, маємо гарний результат. Кожного року ми робили святкування на День працівника сільського господарства, до новорічно-різдвяних свят. Я вірю, що прийде довгоочікувана Перемога, ми всі зберемося за великим столом у колі друзів, рідних, щоб подякувати за спільну працю задля Перемоги. Прошу Бога одного – щоб всі зібралися як до війни, щоб ми нікого не втратили,щоб всі були живі, здорові.
- Війна змінила життя кожного з нас, змінила наші цінності, пріоритети. Незмінним залишається одне: віра в Перемогу та любов до України. Що побажаєте нашим читачам?
Нашим читачам хочу побажати віри, віри в наші хоробрі, героїчні, непереможні Збройні сили. Пам’ятати, що прийде час і ми всі задумаємося про звіт над своєю совістю – у кого вона є, у кого її немає. Не забувати про тих, хто зараз на передовій під обстрілами, хто втрачає життя заради нашого мирного майбутнього, за тих, хто залишається сиротами. Ми маємо про них пам’ятати і бути вдячними.
- Дякую, Юрію Романовичу, за щиру розмову. Бажаю Вам та Вашому колективу працювати в тому ж дусі. Миру та швидкої Перемоги нам усім!
Спілкувалась Христина Шайнюк
