Урочиста академія, присвячена 85-й річниці від дня народження талановитого майстра поетичного слова Івана Федоровича Драча
У кожного письменника свій шлях до визнання. Але тільки той досягає вершин, хто завжди сам в собі, хто завжди — неповторність.
Іван Драч - славетний український поет, письменник, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч, якому 17 жовтня 2021 року виповнилося б 85 років. З нагоди вшанування пам’яті поета у залі засідань Великогаївської сільської ради відбулася урочиста академія .
Ведучі заходу – Леонід Ванжула та Христина Шайнюк зачитували найважливіші етапи життя Івана Федоровича. Підтвердженням цього були фотофакти, продемонстровані на екрані.
Гостями урочистої академії були: заслужена артистка естрадного мистецтва України, композитор Людмила Червінська, яка подарувала усім присутнім чудові музичні композиції та Василина Вовчанська – членкиня Національної спілки журналістів України, Національної спілки письменників України, лавреат премії журналу «Літературний Тернопіль», Всеукраїнської премії братів Лепких, яка у своєму виступі звернула увагу на характер творчості митця, його індивідуалізм та манеру письма.
У сузір’ї непересічних українців Іван Драч посідає вагоме місце і належить до митців твори яких збагатили скарбницю української культури та являється представником тієї плеяди, яка ввійшла в історію під іменем «шістдесятники».
Творчість Івана Драча набула світову популярність. Його поезії відомі у перекладах на російську, білоруську, азербайджанську, латинську, молдавську, польську, чеську, німецьку та інші мови.
Літературні шедеври Івана Федоровича – зачаровують, не залишаючи осторонь жодного читача. «Гоп, мої гречаники! Всі Драчі - начальники» - було вишито хрестиком на весільному рушникові Іванових батьків. Усі Драчі начальники над плугом і словом, а Іван Драч є начальником української поезії, орачем української культури.
З 1962 р. був членом Спілки письменників України, очолював громадську організацію — Товариство "Україна-Світ", являвся головою президії Конгресу української інтелігенції, боровся за незалежність України у ХХ сторіччі, був першим головою Народного Руху України (1989), народний депутат України 3-го скликання, у 2006 році удостоєний звання Герой України.
Під час урочистої академії «Баладу про соняшник» зачитала Уляна Палчинська, а Христина Шайнюк – баладу «Крила».
На завершення, заступниця сільського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Великогаївської сільської ради Галина Кравчинюк подякувала організаторам за проведену академію та зауважила, що такі заходи займають вагоме місце у житті людини та громади, адже наш святий обов’язок знати свою історію, своїх світочів мистецтва.
Довідково:
Класик української літератури народився 17 жовтня 1936 року у селі Теліжинці Тетіївського району на Київщині. Перший вірш Івана Драча було надруковано у районній газеті «Зміна» 8 травня 1951 року під назвою «Ми за мир», коли він навчався у 7 класі. Обравши стежину викладання, вчив дітей в семирічній школі села Дзвеняче Тетіївського району. Служив в армії в 16-му понтонно-мостовому Верхньодніпровському полку.
У віці, коли інші закінчують університет, у 1957 вступив на перший курс філологічного факультету Київського університету, але навчання не закінчив, був виключений під тиском каральних органів через творчі та політичні погляди. Пізніше розпочав працювати в редакції газети «Літературна Україна». Закінчив дворічні Вищі сценарні курси у Москві, працював сценаристом на кіностудії художніх фільмів імені О. Довженка, потім у редакції журналу «Вітчизна».
Одружився Іван Драч із прекрасною дівчиною Марією. У них народилося двоє дітей – син Максим та донька Мар’яна. Марія Михайлівна була для Івана Федоровича не лише вірною дружиною і справжньою берегинею їхньої родини, але й творчою соратницею й помічницею (невтомно передруковувала чоловікові твори, готуючи їх до публікації, була першою їх читачкою й неупередженим критиком). Відома Марія Драч і як громадська діячка: довгі роки очолює Міжнародну організацію «Жіноча громада» та є однією із заступниць голови Національної ради жінок України.
В 1959 році перші його контакти з українськими дисидентами й перші вірші із критичними оцінками радянської влади. Поет Іван Драч — постать неординарна в нашій літературі. Адже його творчість — це постійний пошук, постійне новаторство. Поезія Івана Драча – виразно сучасна, масштабна, інтелектуальна, емоційно насичена, вона дозволяє читачеві повернутися в минуле, зазирнути в майбутнє, спонукає перейнятися тривогами нашого часу.
Із перших кроків на поетичній ниві Івана Федоровича було визнано, як майстра метафори. Справді, метафора в поезії І. Драча – не звичайний прийом, вона смисловий центр художнього вираження світоглядних позицій героїв і автора, їхніх рефлексій і візій, відгуку на події доби.
Іван Драч – неоднозначна фігура українського культурного простору. В період доби «шестидесятників» його поезія наробила чималого галасу. Бурхливе входження І. Драча. як особистості на арену літературного життя пов’язують здебільшого з публікацією драми-феєрії “Ніж у Сонці” (1961). Ця драма-феєрія стала своєрідною сенсацією й викликала не так літературознавчі, як ідеологічні дискусії та похвалу за “свіжість інтонацій”, своєрідну і сильну експресію “окремих місць”
Протягом 1962−1988 p. виходили його збірки: «Соняшник» (1962), «Протуберанці серця» (1965), «Балади буднів» (1967), «До джерел» (1972), «Корінь і крона» (1974), «Київське небо» (1976), «Шабля і хустина» (1981), «Драматичні поеми» (1982), «Теліжинці» (1985), «Чорнобильська мадонна» (1987), «Храм серця» (1988).
Цікавою видається вже перша збірка поета «Соняшник», у якій оспівувалась доля звичайної людини, невичерпність людського генія на теренах науки й техніки, бажання розгадати таємниці буття. І до сьогодні «візитковими» для Івана Драча є твори, які ще на початку 60-х захоплювали читачів неординарністю поетичного мислення, а саме - «Балада про соняшник». Іван Драч назвав свій твір про соняшник баладою, але балада, зокрема фольклорна, маючи ознаки то притчі, то медитації, то невеликої поеми. На перший погляд, цей вірш — просто весела забавка. Але своєрідний висновок твору примушує визнати, що це не потішна оповідка про дивні події, а притча про красу й силу поезії:
Балада «Крила» розповідає про те, як Новий рік обдарував людей різними подарунками, а дядькові Кирилові дістались крила. Але подарунок не радував ні Кирила, ні його дружину, бо від такого подарунка родина не мала ніякої користі. У баладі І. Драч через образ дядька Кирила розповідає про невміння людей скористатися своїм, вимріяним віками, щастям, стверджує, що вони раби мізерних побутових інтересів. Божественний дарунок — крила не приносять сподіваної радості Кирилові, бо його обмежений внутрішній світ не готовий їх прийняти. З точки зору самого дядька, його дружини, громади, яка їх оточує, цінними для є лише матеріальні блага, а в такому розумінні крила — абсолютно некорисна річ.
До речі, І. Драч не єдиний з поетів та письменників української літератури, хто розкривав проблему духовності й бездуховності через образ крил.
На думку Бориса Олійника Іван Драч завжди «заряджений на пошук», він постійно знаходиться на шляху, що обов’язково приведе до досягнення мети. Принциповий, гострий на слово, поет з самого початку літературної діяльності не вмів зберігати «правила хорошого тону» в двобої зі злом, ніколи не поступався своїм світорозумінням, завжди був вірним собі. Та ота імпульсивність, нестримність в його характері існує паралельно з добротою, яка передбачає терпимість і розважливість. Українській літературі поталанило, що вона запопала собі саме такого, ні на кого не схожого поета.
Поет Драч — автор творів різних жанрів. Та яку б тему він не порушував, вона завжди набирала громадянського звучання. Візьмемо для прикладу його поему «Віра, Надія і перша моя любов», яка ввійшла до збірки «Теліжинці». З усіх поетових книг вона найтепліша, бо — сповідальна. У ній Іван Драч виражає щиру подяку отцю-матері, рідній землі й людям, що живуть на ній, за те, що вони (всі разом!) навчили його найдорожчому — жити по совісті й не забувати свого гнізда.
Іван Драч у своїх творах звеличує людину-творця. Людина і Сонце в нього на рівних. Більше того, Сонце — наскрізний образ усієї поетичної творчості. У 1978 році поет видав збірки під назвою «Сонце і слово», «Сонячний фенікс». Автор цих книжок говорить про особливості сучасного життя, що завжди на шляху з минулого в майбутнє. Сучасність, говорить поет, живиться плідними соками минулого і має у собі зародки майбутнього.
Окрім визнання, український письменник Іван Драч здобув низку відзнак та нагород, зокрема:
• 1976 — Державна премія УРСР імені Тараса Шевченка за збірку поезій «Корінь і крона»
• 1983 — Державна премія СРСР
• 16 жовтня 1996 — орден князя Ярослава Мудрого V ступеня — за вагомий особистий внесок у розвиток національної культури, зміцнення зв’язків держави з українцями за її межами[3]
• 21 серпня 2001 — орден князя Ярослава Мудрого IV ступеня — за значний особистий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток України, вагомі трудові досягнення та з нагоди 10-ї річниці незалежності України[4]
• 19 серпня 2006 — звання Герой України з врученням ордена Держави — за самовіддане служіння українському народові, втілене у поетичному слові та відстоюванні ідеалів свободи і демократії
• 19 серпня 2011 — відзнака Президента України — ювілейна медаль «20 років незалежності України»
• 17 жовтня 2011 — орден князя Ярослава Мудрого III ст. — за визначний особистий внесок у збагачення національної культурно-мистецької спадщини, багаторічну плідну творчу та громадсько-політичну діяльність
• 2016 — відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України».
• 6 березня 2017 — почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
В кінематографі саме за сценаріями Драча було створено низку справді культових фільмів. Сучасники його вважають патріархом кінематографу.
Ініціаторами того щоб Іван Драч займався кіно, було двоє людей, його приятелі: Микола Вінгаровський та Сергій Параджанов. Хоч Драча цікавило кіно і до знайомства з ними, але вони справили вирішальний вплив на те, щоб він вчився у Москві на Вищих сценарних курсах. На зйомках фільму «Тіні забутих предків» проходив практику і коли матеріал було завершено, а фільм не могли зшити докупи, Іван Драч запропонував зробити фільм новелами – Параджанов погодився. І ця фрагментарність додала повітря. Це наче уривки із постійного життя. Таким чином Драч мав до цього певну причетність.
Кіносценарій «Криниця для спраглих» - це дипломна робота Івана як слухача Вищих сценарних курсів. Висновок сценарно-редакційної колегії не забарився – це невичерпні сили народного духу; сценарій стверджує безсмертя й силу нашого народу
• «Криниця для спраглих» (1964), (Це сюрреалістичний художній фільм, який закликає не миритися з процесом втрати моральних цінностей, тому що можна втратити все людське).
• «Камінний хрест» (1968), (за мотивами знаменитих новел Василя Стефаника)
• «Іду до тебе» (1971), (Цей фільм присвячений 100-річчю з дня народження української поетеси Лесі Українки. Головний мотив картини - трагічне кохання Лесі Українки до революціонера Сергія Мержинського)
• «Пропала грамота» (1972), (Героїчна комедія розповідає про повний пригод шлях козаків Василя та Андрія з гетьманською грамотою до цариці у Петербург, а потім - про їх щасливе повернення в рідну Диканьку)
• «Дід лівого крайнього» (1974), (Цей фільм - зізнання в любові воістину народному артисту Миколі Федоровичу Яковченку).
• «І в звуках пам’ять відгукнеться…» (1986),
• мультфільм «Крила»,
• «Вечори на хуторі біля Диканьки» (1983), (Це телевізійний фільм-фантазія режисера Юрія Ткаченко на теми ранніх творів Миколи Гоголя, які тісно переплітаються з його біографією).
• «Мама рідна, любима» (1986, у співавт.),( Це історія молодої жінки на ім'я Тетяна, доля якої склалася дуже непросто).
• «Вінчання зі смертю» (1992, у співавт.), Кінець 1930-х років. Часи сталінського терору. Лейтенант Щербаков отримав наказ розстріляти кількох ворогів народу. Несподівано на місці злочину виявилася сільське весілля. Згідно інструкції свідків теж знищували...
• «Таємниця Чингісхана» (2002, у співавт.) тощо.
Автор спогадів про Сергія Параджанова «Трагічна квітка» . І. Драчу присвячено телефільм Р. Єфіменка «Іван Драч. Кредо» (1990).
Він порівнював себе з «волом, робочою бджолою». За своє життя він устиг створити стільки, скільки вистачило б на декілька людських життів, реалізувавши власну життєву програму по максимуму, хоча сам скромно стверджував, що «дуже мало досяг». Його енергія, впертий оптимізм і віра – у життя, у людей, у власну країну – вражає й сьогодні та надихає молодь.
Повагу викликає не тільки кількість зробленого Драчем, але й якість. Митець ніколи не опускався нижче певного рівня, не був помічений у халтурі. Та, мабуть, найголовніша риса Івана Драча – це чесність. Він був чесним поетом, чесним політиком, який закликав до єднання «українців з усіх Україн» заради національного відродження та здобуття незалежності України, і залишався просто чесною людиною, а це неабияка чеснота за будь-яких часів. Вона – на вагу золота, так само, як і її носії.
Помер митець 19 червня 2018 року після важкої хвороби легень. Поховано Драча у рідному селі Теліжинцях поряд із сином Максимом, як поет і заповідав. Це стало непоправною втратою для українського народу, але написані ним слова навіки закарбувалися у пам’яті кожного українця і які, як ніколи, є актуальними: «Саме зараз, незважаючи на кровопролиття, кується нація. Або вона відбудеться як така, або знищиться і стане добривом для сусідніх держав».
Своє життєве кредо І. Драч сформулював у невеличкій поемі «Спрага»:
Це спрага людяності, і краси, і змоги,
Я нею сповнений. Мене пече щоднини
Жагуча спрага щастя для людини.
Тривоги людства — це мої тривоги.
