Година-спомин «Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну»
Насичений духом Сибіру. Ким він був і ким він є для нас?!
2 липня 2021 року, відбулася година-спомин «Я любив Вас усіх, та найбільше любив Україну», присвячена пам’яті Першого голови районної Ради, громадського та політичного діяча, математика-програміста Тернопільської академії народного господарства – Романа Решетухи.
Захід розпочався із поминальної молитви на кладовищі села Великі Гаї, яку відправив о. Володимир Хома разом із хористами. Продовжили вшанування пам’яті у залі засідань Великогаївської сільської ради. Ведучі заходу Микола Гуль та Христина Шайнюк зачитували про найважливіші етапи життя Романа Дмитровича. Все це доповнила презентація із родинного альбому сім’ї Решетухів.
Вшанувати пам'ять Романа Дмитровича прийшли рідні та близькі, колеги по роботі та друзі по духу, знайомі та просто небайдужі люди ділилися спогадами його життєвої діяльності.
Першим виступив голова Великогаївської територіальної громади Олег Кохман та згадав Романа Решетуху словами вдячності за його патріотичну волю, стійкість, справедливість та прямолінійність. Також наголосив, що доки ми будемо його пам’ятати, доти він буде жити в наших серцях.
Миколенко Михайло Архипович – голова Тернопільської обласної Ради 2006-2009 років – зазначив, що Роман був людиною дії та все своє життя спонукав тих, хто його оточував, діяти. Його метою було ламати стереотипи, а головне тогочасну систему політичної діяльності, оскільки він надзвичайно любив Україну та все українське.
Директор Лозовецької школи – Чаповська Анна Йосипівна під час свого виступу підкреслила, що Роман був дуже оптимістичною людиною. Завжди спішив жити і зробити щось добре, щиро допомагав людям.
Доповнив годину-спомин чудовим, духовним піснеспівом народний аматорський хор «Великі Гаї», керівник: Іван Виспінський, концертмейстер: Василь Коваль. Усі присутні щиро заслухалися професійним виконанням пісень.
Своїми спогадами поділилися сестра Ольга, сусідка Леся Бикова, співробітниця Купецька Надія, колега по роботі Василь Лучків.
Син Юрій стверджував «Мало кому в житті так пощастило з батьком, як нам з Тарасом. Батько ще до букваря читав баладу «Як три брати з Азова втікали». От так і сьогодні багато хто з нас покидає напризволяще своє кредо. В сучасному ритмі життя ми, як ті два старші брати забуваємо що таке любов, а вороття вже немає. Мій батько був непохитним і вірним Україні. Такими повинні бути і ми!»
Дружина, Леся Володимирівна, розповідала, що чоловік її був багатогранною людиною, надзвичайно великим патріотом України, а вдома ніжним та чуйним. Зачитала вірш, який чоловік Роман для неї присвятив. Подякувала усім присутнім, хто прийшов вшанувати пам'ять її чоловіка.
Цього року 21 лютого Роману Дмитровичу виповнилося б 70 років. Проте сталося непоправне… 2 липня 2009 року у вічність відійшла світла душа Романа. Завзятого патріота, борця за кращу долю України, яку він так любив, громадського та політичного діяча, Першого голови районної Ради. Світла пам'ять про Романа житиме вічно.
«Я любив Вас усіх, та найбільше любив Україну» - це життєве кредо Романа Решетухи, яке викарбуване на його пам’ятнику.
Ведучі години-спомину пам’яті Романа Дмитровича висловили щиру подяку – організатору проведення заходу – Великогаївській сільській раді на чолі з головою Кохманом Олегом Андрійовичем; головному ініціатору заходу – Миколенку Михайлу Архиповичу; отцеві Володимиру за спільну молитву; народному аматорському хору «Великі Гаї», керівник: Іван Виспінський, концертмейстер: Василь Коваль за неперевершене виконання духовних пісень; усім присутній, хто долучився до вшанування пам’яті великої людини – Романа Дмитровича Решетухи.
Довідково:
Решетуха Роман Дмитрович народився 21 лютого 1951 року в Томській області Каргасокського району, Центр-Точка (селище Мильджено). В 1957 році сім’я Решетухів повернулася з сибіру на рідну землю в село Великі Гаї Тернопільського району. В 1966 році закінчив Великогаївську восьмирічну школу, в 1968 році – Тернопільську математичну гімназію №1. Цього ж року вступив в Львівський національний університет імені І.Я.Франка на механіко-математичний факультет. У 1973 році закінчив університет з червоним дипломом. Далі два роки служив в офіцером на Кавказі, Республіка Чечня, місто Грозний. Тут писав вірші для коханої – майбутньої дружини. Одружився Роман 31 липня 1976 року з Лесею. Виховували разом двох синів – Тараса і Юрія. Роман Дмитрович великий поціновувач літератури. Любив багато читати. На пам'ять знав безліч віршів Симоненка, Стуса та ін. Його домашня бібліотека складає понад 5 тисяч примірників книг.
Далі 90-ті року. Україна ставала на ноги. Роман не міг стояти осторонь, його можна було побачити усюди. І живий ланцюг, і лекційні аудиторії Донеччини, і під стінами Верховної Ради – за це не раз попадав у міліцію.
Постійний учасник та організатор поїздок з пікетами під Верховну Раду в місто Київ, коли прокомуністичний уряд хотів прийняти антидержавні рішення та закони. Державотворчою силою вважав ідеї українського націоналізму. В Романа були високі принципи: віра, любов до України, до людей рідного краю.
В травні 1992 року був обраний за рекомендацією і підтримкою національно-демократичних сил району – головою районної Ради. Не підкупний, справедливий, прямолінійний. Його поважали і боялись. Роман Дмитрович знімав пам’ятники Леніну. Його запрошували в інші області бути учасником знесення пам’ятників. Перейменовував комуністичні назви вулиць. Вулицю на котрій жив, перейменував на честь свого улюбленого поета – Василя Стуса.
Його дім відвідали В’ячеслав Чорновіл, Степан Хмара, Ігор Герета, Борис Кожан – адмірал Чорноморського флоту. Емоційно-піднесені бесіди між ними про долю України велися допізна.
Роман Дмитрович відновлював національні традиції України. Був головою і організатором першого сільського осередку Руху в Україні. Входив в ініціативну групу по створенню першої «Просвіти» в районі. Він був сильним оратором, перше слово на всіх фестивалях і концертах надавали йому. В червні 1993 року у с. Великі Гаї відбувся фестиваль «Від духовної музики до духовного відродження нації». Першим до усіх присутніх з вітальним словом звернувся голова районної ради Роман Решетуха кажучи: «Українська історія повинна об’єднати сущих українців. Церковні пісні співали козаки прикуті кайданами до галер, українські бранки, яких гнали в ясир. Пісня-молитва лунала у вагонах товарного поїзда, забитого людьми, яких вивозили в Сибір чи Казахстан. Тому, відкиньмо чвари, бо Україна в небезпеці. Співаймо разом, бо ми одна велика нація і коли ми об’єднаємося, то будемо непереможні!» (цитату взято з газети Подільське слово №25 1993 р.)
