- Не раз я молився за щасливу службу Василя, пізніше за його одужання, та Господні плани були іншими, - отець Василь Собчук у часі проповіді на похороні Василя Тучака
Сьогодні у Товстолузі майоріли жовто-сині прапори із чорними стрічками, небо затягнули сиві хмари, а над труною сина гірко голосила мати.
Великогаївська громада проводжала в останню дорогу ще одного свого мужнього захисника, батька трьох чудових донечок - Василя Богдановича Тучака.
51 рік земного життя, за яке встиг вже чимало, але про ще більше мріяв, бо було для кого жити, будувати та творити добрі справи. Найбільше Василь дбав про свою сім’ю, будував для них просторий та великий будинок, у який раптом постукала війна. Залишив справи та пішов захищати Україну.
Служба Василя Тучака полягала у ремонті військової техніки. Справа, що не знає ані часу доби, ані днів тижня.
8 місяців тривала боротьба із вором для Василя, а далі була інша війна - з хворобою. Василь боровся, як мужній воїн. На лікарняному ліжку складав плани, мріяв та жив надією на краще.
Дива не сталося, на жаль.
Попрощатися із воїном прийшло чимало жителів громади, рідних, знайомих, побратимів. Під звуки духового оркестру тіло чоловіка востаннє пронесли рідним селом.
Чин похорону очолив отець-декан Великобірківського деканату Михайло Піняга у співслужінні зі священниками.
Гірко плакала мама Ярослава, дружина Галина, донечки Соломійка, Софійка та Юля.
У часі проповіді парох села отець Василь Собчук зауважив, що воїн Василь був гідним християнином, добрим батьком та прикладом для інших.
- Скільки молитов занесла до Бога мама. Її серце сьогодні сповнене невимовного болю, бо як же важко хоронити рідну дитину, - сказав отець Василь.
Над цвинтарем пролунав трикратний військовий салют та Гімн України, а тіло назавжди віддали рідній землі, яку так палко захищав Василь.
Недалеко від могили воїна червоніє калина, яку, як у відомій пісні, ми обов’язково підіймемо, а памʼять про загиблих захисників навіки збережемо.
Вічна пам'ять воїну-Герою Василю! Щирі співчуття рідним!
